Вже майже місяць столичні психологи надають першу психологічно допомогу біженцям, киянам, їх родинам, які знайшли тимчасовий прихисток на платформах метрополітену. Перші дні були найважчими: люди, що пережили обстріли, втратили домівки, рідних перебували у постійному стресі. Волонтери привозили гуманітарку -продукти, одяг, а психологи взяли на себе відновлення внутрішніх ресурсів та психоемоційного стану. Координацію роботи забезпечує Управління з питань гендерної рівності КМДА за підтримки міжнародної структури ООН Жінки. Навчання та тренінги психологів відбуваються в рамках проекту «Повертаємо до життя» за підтримки Українського Жіночого Фонду.
Учасниця проекту, кандидатка психологічних наук, старша дослідниця Інституту психології імені Г.С.Костюка НАПН України Тетяна МЕЛЬНИЧУК відповідає на питання ЗМІ:
— ЧИ МОЖНА ВИЗНАЧИТИ ЗАГАЛЬНУ ПСИХОЕМОЦІЙНУ КАРТИНУ ЛЮДЕЙ, ЯКІ ПЕРЕБУВАЛИ І ЗАРАЗ ЗНАХОДЯТЬСЯ В ПІДЗЕМЦІ КИЄВА?
— Кожна станція метро це як окрема спільнота, із своїм устроєм, своїми правилами і відповідно із своїми переживаннями різних емоцій, що спричинила війна. Але можна відмітити, що практично всі люди які там мешкають по 20-30 днів, або хто приходить тільки переночувати, хто тільки зупиняється на 2-3 дні, переміщуючись далі на захід країни, мають гострі стресові розлади, мають страх за своє життя та життя близьких. І саме метро вони обрали як безпечне місце, де не чути вибухи, сирени та місце, що дає можливість трішки розслабитись та заспокоїтись. Можна, наразі говорити чи відчувати різне, до тих хто довго перебуває у підземці, але у кожного своя історія: одні бояться вийти на поверхню через вибухи, інші через зруйноване житло, а є і ті хто немає взагалі житла, а у метро безпечно та годують. І всі ці люди перебувають на різних етапах переживань травмівних ситуацій, і у кожного із них своя емоційна хвиля: сум, тривога, біль, злість, страх.
— ЯКИЙ ВИПАДОК ВАМ НАЙБІЛЬШЕ ЗАПАМ’ЯТАВСЯ?
— За ці дні роботи були люди із різними життєвими історіями, але саме історія однієї дівчини вразила найбільше. Вікторія (26 років), змогла виїхати із Мелітополя. Вона приїхала до сестри у Київ, але по дорозі ще допомогла доїхати двом дівчатам, яких і взяла до себе проживати. Вікторія всю дорогу їх підтримувала, допомагала справитись із страхами. Приїхавши у Київ, не маючи коштів, ліків зразу почала допомагати волонтерам, прихистила декілька тварин, яких залишили кияни на вулиці. Ми познайомились, коли вона спустилась у метро щоб віддати людям власні теплі речі. І від картини, що вона побачила у метро, як люди лежать, сидять, туляться одне до одного у Вікторії почалась панічна атака. Ми справились разом із її станом. Вікторія розповіла свою життєву історію. Завдяки нашій команді «Першої психологічної допомоги Києва» — знайшли для неї ліки, допомогли із харчуванням. Але найбільше вразило, що Вікторія із першого дня кинулась у роботу, хоча сама мала проблеми із психічним станом (ще до війни розпочала курс лікування депресивного стану) намагалась бути корисною навіть у чужому для неї місті, не зважаючи на власні проблеми із здоров’ям. За декілька днів наша команда змогла знайти для Вікторії роботу. Приклад однієї стійкої дівчини показує силу нашого українського народу.
— ЯКИХ ЗНАНЬ БРАКУЄ ПСИХОЛОГАМ ДЛЯ ЯКІСНОЇ ДОПОМОГИ ЦИВІЛЬНОМУ НАСЕЛЕННЮ?
— На мою думку, для психологів не достатньо саме практичних знань. Теорії навчають багато, але як застосовувати її під час війни – це вже інше. Так, війна розв’язана Росією вже іде з 2014 року, але не так багато є кризових психологів, травмоорієнтованих терапевтів, що можуть працювати із травмівними станами у війну. Багато психологів не змогли справитись із власними психічними станами, і як наслідок, стала відсутність таких фахівців саме там де вони найбільш потрібні. Тобто теоретичні знання не змогли використати навіть і до себе. Тому, вже із власного досвіду можу стверджувати, що також досить важливо психологам володіти знаннями з надання саме першої психологічної допомоги. Адже знання щодо першої психологічної допомоги мають на меті перш за все допомогти стабілізувати власні ресурси, розвивати власну стійкість, що у подальшому дасть можливість забезпечити безпеку постраждалим, знайти можливості забезпечити їх базовими потребами та встановити зв’язок із реабілітаційними ресурсами, послабити стресові реакції, допомогти постраждалим розвинути навички коротко- і довготривалого подолання стресу та зміцнити природну психологічну стійкість з перших хвилин отримання травмівного досвіду. Хочу відмітити, що дуже добре, щоб надавали першу психологічну допомогу фахівці-психологи, але в надзвичайних умовах цими навичками корисно володіти кожному. Головне – мати певні знання, бути гнучким в комунікації та підтримувати спокій.
— НАСКІЛЬКИ ВАЖЛИВІ ТАКІ ПРОЕКТИ?
— Війна є не тільки великим стресом і випробуванням, але і трагедією. Для стійкості та мужності ми потребуємо підтримки, єдності щоби вистояти, перемогти й відродитися. Саме тому в умовах війни важливою є мобілізація фахівців сфери охорони психічного здоров’я — об’єднання психологів, лікарів, соціальних працівників, волонтерів щоб звести до мінімуму руйнівні наслідки травмівних ситуацій для населення, особливо дітей, сприяти збереженню психічного здоров’я для розвитку витривалості та подальшого життя. Тому такі проекти, що об’єднують та підтримують відповідних фахівців, є досить важливими та вкрай необхідними для України.
Comments